Життя без поспіху: чому мені близька філософія slow life
Зараз я розумію, що прагнення до спокійного життя було в мені завжди. Навіть тоді, коли я мріяла про успішний успіх і поспішала жити. Просто раніше я не усвідомлювала, наскільки постійний поспіх і життя в ритмі безперервної гонитви мені не підходять.
Право на паузу
Ще років 20 тому на співбесіді у мене відбувся такий діалог із майбутнім роботодавцем:
— А як у вас із відпустками?
— А ви вже у відпустку зібралися?
— Поки що ні, але ж я повинна планувати.
Тоді такі запитання вважалися зухвалістю. Багато хто соромився піднімати тему відпустки навіть через рік роботи. А я не розуміла, чому. Відпочинок і поїздки я планувала в січні, і навколо них будувала всі інші робочі та особисті справи. Регулярно брати відпустку, повністю її «відгулювати», обирати зручний період, а потім вже планувати все інше – було для мене базою. Мені здавалося, що так роблять усі. Виявилося, що ні.
Працюючи юристом, я майже завжди виходила з офісу на обід, щоби спокійно поїсти й перемкнутись. Не тому, що так правильно, а тому що голодною в мене не було ані сил, ані концентрації. І мені досі важко зрозуміти, як можна забути поїсти. Для мене це завжди було природно – зробити паузу, відновити сили. Але в деяких компаніях уміння сидіти з ранку до ночі, не піднімаючи голови, та обідати перед екраном комп’ютера, щомусь досі вважається ознакою особливої залученості й професіоналізму.
Черепаха проти зайця
Набагато пізніше, коли я зіткнулася з вигоранням, вже на зустрічі з психотерапевтом я говорила, що почуваюся як у старому мультику про черепаху і зайця. Усі навколо як зайці: бігають туди-сюди, всім усе потрібно швидко, ще на вчора, і це вважається успішністю. А мені комфортний ритм черепахи, і мені подобається йти у своєму темпі. Я усвідомила, що не хочу жити в ритмі «встигнути все», «зробити ще більше», «час — гроші». Мене не надихали дедлайни, нескінченні списки справ і вічне відчуття, що я все одно не встигну зробити все заплановане. Навпаки, з’явився внутрішній спротив: я так більше не хочу. І коли я вперше натрапила на поняття slow life, я впізнала в ньому себе.
Slow life: як усе почалося
Філософія slow life про те, як жити без поспіху, у спокійному темпі виросла з італійської концепції slow food. Історія така.
У 1986 році, коли в Римі планували відкрити перший McDonald’s, журналіст Карло Петріні організував акцію: у день відкриття він та його однодумці прийшли на Площу Іспанії з тарілками пасти і влаштували традиційний італійський обід. Це був протест проти ідеї фастфуду та водночас маніфест на захист цінності їжі, часу і задоволення від процесу. Так зародився рух slow movement — культура уповільнення.
Що для мене означає slow life
Жити в ритмі slow life для мене означає не бігти без кінця, а дозволити собі зупинятися і обирати комфортний темп. Бути уважною до себе і до того, що відбувається навколо. Давати собі достатньо часу, щоби подумати і прийняти рішення. Отримувати задоволення від простих моментів, від самого процесу життя. І більше не поспішати туди, де мені зовсім не потрібно бути.
